Соціальна нерівність і діти

Ще з часів основоположного дослідження Едварда Джарвіса (1855) стало відомо, що соціально-економічні умови людини пов’язані з його психічним здоров’ям. Було підтверджено, що особи, які належать до соціально-економічно знедоленим верствам населення, маргінальних груп, непропорційно частіше представлені серед тих, хто був госпіталізований в тодішніх «притулках». Е. Джарвіс довів безпосередній зв’язок між психічним здоров’ям (ПЗ) і бідністю з вродженими вадами окремих пацієнтів, особистісними і поведінковими розладами, які до цього пояснювали тільки вродженими вадами і неправильним вихованням. Вважали, що такі «недоліки» піддаються зміні тільки за допомогою «морального лікування», проте результати зазначеного дослідження вказували на те, що соціальна нерівність в сфері ПЗ є неминучою передумовою психічного нездоров’я.

З того часу пройшло більше 160 років, чи змінилося за такий довгий період розуміння взаємозв’язку між ПЗ і соціально-економічним становищем сімей?

Результати досліджень останнього десятиліття підтвердили, що і в XXI anadrol injection price how to make oxymetholone bodybuilding столітті соціально-економічне становище впливає за допомогою несприятливих факторів середовища і значною мірою визначає психічну хворобу дітей і підлітків. В одних дослідженнях йдеться про клінічно значущих самоушкодженні, коли в інших – повідомляється, що є низький рівень батьківської освіти, сімейного доходу і зайнятості, а також відсутність продовольчої безпеки в сім’ях; дискримінація дітей в доступі до освіти, медичної допомоги; маргіналізація способу життя; травматичне сприйняття дітьми їх низького соціального становища – все це викликає зростання психічних розладів у зазначеній популяції, демонструючи тим самим тісний зв’язок з екстерналізованнимі, а не Інтерналізована психопатологічними симптомокомплексами. У сімейному анамнезі психічний розлад є одним з важливих факторів, який може викликати соціально-економічна нерівність в ПЗ потомства. До того ж проблеми з ПЗ позначаються і на академічній успішності молоді, а також на рівні її зайнятості і ступеня правопорушень в дорослому віці.

Чи є спосіб зменшити соціальну нерівність, коли окремі групи мають різний соціальний статус, належать до різних суспільних класів або соціальних кіл?

Результати дослідження Costello вказують на можливість отримання позитивної відповіді на поставлене запитання, хоча це і не було основною метою. Згаданий аналіз проведено в 1990-х роках серед молоді, яка виросла в американській індіанської резервації, де деякі сім’ї отримували додатковий дохід після відкриття казино на своїй землі. Дані дослідження продемонстрували значне поліпшення ПЗ серед категорії, чиї сім’ї втратили злиднів. Зазначений ефект тривав і в дорослому житті і простежувався не тільки в сфері ПЗ, було також доведено включеними в дослідження особами досягнення більш високого і освітнього рівня. Важливим є той факт, що додатковий дохід, отриманий в дорослому житті, не робить настільки істотного впливу на психічний стан, як в дитячому та підлітковому віці. Це ще один аргумент на користь можливості вирішення зазначеної проблеми.



Якщо структурних аномалії мозку, які виявляються із застосуванням сучасних методів нейровізуалізації (Т, фМРТ) у дітей і підлітків, будуть ідентифіковані як маркери захворювання на шизофренію, біполярним розладом і аутизмом, то це стане допустимим засобом використання подібних неврологічних індикаторів для завчасного виявлення цих порушення в ранньому віці . Завдяки втручанням в групи специфічного ризик це також дозволить правильно задовольнити потреби ПЗ і значно поліпшити довгостроковий прогноз. Більш того, контекстні інтервенції, особливо ті з них, які націлені на функціонування в родині або школі, можуть розвинути ресурсні ознаки дітей і підлітків й продемонструвати ефективність при різних соціально-економічних умовах.

У розвинених країнах світу державна політика в сфері охорони ПЗ дітей і підлітків в даний час в значній мірі спрямовується на зменшення явища нерівності, яке стає суттєвою перешкодою до повноцінного розкриття дитячого потенціалу. Нерівність полягає як в розбіжностях природних цих (обдарованості), несхожих життєвих обставин, так і в неоднакове доступі до соціальних і медичних послуг. Визначальним аспектом на цьому етапі є розробка нових шляхів інтервенції на індивідуальному і громадському рівнях для зменшення нерівності та підвищення ступеня готовності до активних дій серед професіоналів у сфері охорони ПЗ. Слід пам’ятати, що емоційний розвиток дітей є невід’ємною складовою їхнього загального розвитку, тому нерівність в ПЗ доцільне розглядати в світлі загального здоров’я і благополуччя.

Масштаби нерівності і його наслідки

Ще в попередньому столітті наше суспільство не надавало великого значення дитинству як окремої стадії розвитку і не пов’язувало відмінності в ступені обдарованості дітей з наслідками для їх розвитку та ПЗ. Не звертаючи уваги на різницю в можливостях дітей і їх поведінку, але згодом модернізація докорінно змінила цю ситуацію, і зараз вона є дещо іншою. Перш за все, урбанізація сприяла того, що зараз все менше дітей зростає в сім’ях з багатьма поколіннями. Нуклеарна сім’я зазвичай має менше можливостей для врахування індивідуальних відмінностей дитини, ніж розширена. До того ж збільшилася кількість дітей, які виховуються тільки одним з батьків. Незважаючи на можливості і траєкторії розвитку дітей, стандартизована система навчання виявилася недостатньо гнучкою. Щоб підготувати дітей до уніфікованих професіями, школам необхідно класифікувати учнів, для цього розроблені відповідні системи тестування.



Розвиток наукових знань про темперамент, здатність до навчання і соціально обумовлені особливості дозволили класифікувати «особливих» дітей (які раніше вважалися гомогенної групою) за різновидами розладів, а також виміряти окремі показники (загальні можливості, уважність, рухливість і т.д.). Дослідження в цій області сприяли появі та розвитку правозахисних та науково-дослідних організацій, діяльність яких ґрунтується на розумінні та прийнятті різноманіття особливостей, а також допомагали створенню спеціалізованих навчальних, соціальних і клінічних сервісів.

Починаючи з XX століття, державна політика багатьох країн (особливо Скандинавії) впроваджувала рівність прав і можливостей. Громадські організації почали займатися інтересами і правами дітей з особливими потребами. Такі зрушення в соціальній політиці зумовлені низкою досліджень, результати яких доводили, що травматичний досвід дитинства не тільки приносить страждання, але і має віддалені негативні наслідки. Результати проведеного в США аналізу з використанням методів, розроблених Центрами з контролю і профілактиці захворювань, продемонстрували негативний вплив несприятливих умов в ранньому віці на подальше здоров’я і благополуччя. У Великобританії дані вивчення цієї проблеми також показали факт наявності наслідків ранньої травматизації серед підлітків. Докази несприятливого впливу травматичного досвіду дитинства на здоров’я осіб в підлітковому віці були отримані в ході досліджень в країнах, що розвиваються. Вони можуть виражатися в: психологічному, фізичне або сексуальне насильство; жорстоке ставлення інших членів сім’ї до матері; наявності серед членів сім’ї осіб, що зловживають шкідливими речовинами, які мають психічні захворювання або досвід перебування в психіатричній лікарні. Такі фактори підвищують ризик появи у дитини подальших проблем в сфері ПЗ: залежність від алкоголю і психоактивних речовин; депресія і суїцидальну поведінку; куріння; безладне статеве життя, ЗПСШ; бездіяльність (апатія), важкі форми ожиріння.

Зменшення нерівності: ефективні інтервенції

Проблему нерівності можливостей дітей, умов їх життєдіяльності та доступу до медичних та соціальних послуг зазвичай висвітлюють в наукових публікаціях. Все більше держав здійснюють активні дії з метою поліпшення цієї ситуації, поки згаданий питання піднімається не тільки в рамках медичної концептуалізації, але і в межах суспільно-економічної парадигми.



Реалізація соціальної політики, спрямованої на зменшення нерівності в ранньому дитинстві, привела до набуття певного досвіду. Відтепер до складних умов існування відносять недостатність харчування (голод), токсичні або інфекційні впливу з боку зовнішнього середовища, а також і випадки жорстокого ставлення до дитини. Доведено, що несприятливі життєві обставини в ранньому дитинстві завдають значної шкоди функціонуванню та ПЗ в більш пізньому періоді і в підлітковому віці. Такі інтервенції, як підтримка батьків, які виховують маленьку дитину, мають захисний ефект і послаблюють вплив несприятливих екологічних факторів. Отже, чим в більш ранньому віці почати їх здійснювати, тим ефективніше їх дія.

Для того щоб вийти за межі вимірювання процесів, була висунута концепція «Потрійний мети» ( «Triple Aim»). При оцінці динаміки стану здоров’я пацієнта вона враховує досвід споживачів і вартість наданої підтримки на одну людину. У Великобританії розроблена методика HoNOSCA, яка розглядає наявні функціональні результати, які спостерігаються у дітей і підлітків з психічними патологіями. Для країн, що розвиваються поки актуальні і специфічні потреби та виклики. Вони були описані для них як для певної групи, так і для окремих країн: Бразилії, Мексики та Лівану. У цих державах спостерігається: низький рівень ресурсів, ненадійність інфраструктури, брак сучасної освіти для фахівців в області охорони ПЗ, наявність конфліктів між традиційними і сучасними підходами до лікування, поширеність архаїчних терапевтичних стратегій тощо.

ВООЗ констатує, що дистанція між тим, що вже зроблено, і що слід зробити, все ще залишається дуже великою. У міру розвитку гіпотез щодо ефективності тих чи інших інтервенцій проблемне поле і надалі розширюється, з’являються нові питання, які потребують негайного вирішення. Деякі з них вказані в редакційній статті Бюлетеня Міжнародної асоціації дитячої та підліткової психіатрії та суміжних спеціальностей (IACAPAP): як знайти ту «золоту середину» при використанні моделей лікування та підтримки, розроблених професіоналами в сфері охорони ПЗ (які можуть викликати відчуття відчуженості і безпорадності у батьків), і тих моделей, створених власне батьками (які зі значною вірогідністю є недостатньо професійними або архаїчними); як забезпечити обгрунтування «медичної необхідності» страхового покриття профілактичних заходів і допомоги за межами гострого стану, коли служби охорони здоров’я функціонують за підтримки медичного страхування; як збалансувати і аргументувати застосування сучасних фармакологічних препаратів, їх доступність, а також уникати надмірного призначення пацієнтам з порушеннями ПЗ, враховуючи масштабність пропозицій від виробників лікарських засобів?